Я не хочу быть гением, у меня хватает проблем, я просто пытаюсь быть человеком
(Альбер Камю)

Все произведения автора

Все произведения Избранное - Серебро Избранное - Золото Хоккура

Сортировка по рубрикам:

Проза

из цикла "Лелека"

Про Лелеку (3)

Коли ми познайомились, мені було 16, Лелеці майже 18, думаю, якби ми обидва були старшими хоча б на 5 років, то може навіть і закохалися б одне в одного. Хоча, напевно, ми і так закохалися.
Але в свої 16, думки про кохання, чомусь відвідували мене в останню чергу, а Лелека був вільний, йому нічого не було потрібно, він кохав свою свободу і кохає її зараз, кохає несамовито.
Думаю, іншої жінки в його житті і не буде, свобода – єдина. Ні, жінки звісно будуть, вони і зараз є, і були, але не буде тієї, заради якої він захоче по справжньому жити, а жити Лелека вміє, хоча ні, не вміє, вмів.
Колись, Лелека навчив мене любити, любити і вірити. Колись. Коли ще не зходив з розуму, коли не кричав та не плакав. Правда, він і тоді був трохи дивакуватим, але вся його дивакуватість, принаймні для мене, компенсувалася його відкритістю та здатністю розташовувати до себе людей.
Лелека був відкритий настільки, на скільки від нього цього вимагали, і ніколи більше. Він не дозволяв собі ту відкритісь, вважав її слабкісю. І все, що знайомі, чи друзі вважали щирістю, насправді було чимось типу захисної реакції. Чимось, що потрібно було сказати, що б ніхто, не дай Боже, не «копав глибше».
Та ніхто і не копав. Є Лелека – добре, нема Лелеки – не так добре, але й не так вже і погано.

Опубликовано:	10.03.2013 16:51
Просмотров:	2558
Рейтинг..:	15 Посмотреть
Комментариев:	0
Добавили в Избранное:	0

Про Лелеку (3)

Ваши комментарии

Чтобы оставить комментарий необходимо авторизоваться