вчора у небі встановлювали кондиціонер
вчора дерева на милицях шкандибали в шиби
сміялася ніч ліхтарями неначе негр
оголював зуби схожі на срібних рибин
ми будемо вірити: вчора немов пісок
нам мулятиме в черевичках на варті ліжка
заклякла кімната – сіамських дітей візок
який ми хитаємо голосно тишком-нишком
знайдеться між пунктами ігрек та містом ми
ми віримо у прогресію снів готельних
тремти мій єдиний зігрітий дощем тремти
в очах моїх маснослізних міні-пательнях
ти в них засмагатимеш здобиччю-власником
засмага міцнішає з кожним похмурим буднем
вагається сивий господь з вогнегасником
в руці і поки він вагається будемо –
поки асфальт поглинає коріння й гас
поки в мені наливаються твої стебла
поки бог намагається вірити в нас
відмовляючись вкотре вірити тільки в себе
Сколько лет я дышал взаймы,
На тургайской равнине мерз,
Где столетняя моль зимы
С человека снимает ворс,
Где буксует луна по насту,
А вода разучилась течь,
И в гортань, словно в тюбик пасту,
Загоняют обратно речь?
Заплатил я за все сторицей:
И землей моей, и столицей,
И погостом, где насмерть лечь.
Нынче тщательней время трачу,
Как мужик пожилую клячу.
Одного не возьму я в толк:
У кого занимал я в долг
Этот хлеб с опресневшей солью,
Женщин, траченных снежной молью,
Тишину моего труда,
Этой водки скупые граммы
И погост, на котором ямы
Мне не выроют никогда?
При полном или частичном использовании материалов гиперссылка на «Reshetoria.ru» обязательна. По всем возникающим вопросам пишите администратору.
