вчора у небі встановлювали кондиціонер
вчора дерева на милицях шкандибали в шиби
сміялася ніч ліхтарями неначе негр
оголював зуби схожі на срібних рибин
ми будемо вірити: вчора немов пісок
нам мулятиме в черевичках на варті ліжка
заклякла кімната – сіамських дітей візок
який ми хитаємо голосно тишком-нишком
знайдеться між пунктами ігрек та містом ми
ми віримо у прогресію снів готельних
тремти мій єдиний зігрітий дощем тремти
в очах моїх маснослізних міні-пательнях
ти в них засмагатимеш здобиччю-власником
засмага міцнішає з кожним похмурим буднем
вагається сивий господь з вогнегасником
в руці і поки він вагається будемо –
поки асфальт поглинає коріння й гас
поки в мені наливаються твої стебла
поки бог намагається вірити в нас
відмовляючись вкотре вірити тільки в себе
О память сердца! ты сильней
Рассудка памяти печальной,
И часто сладостью своей
Меня в стране пленяешь дальной.
Я помню голос милых слов,
Я помню очи голубые,
Я помню локоны златые
Небрежно вьющихся власов.
Моей пастушки несравненной
Я помню весь наряд простой,
И образ милой, незабвенной,
Повсюду странствует со мной.
Хранитель Гений мой — любовью
В утеху дан разлуке он:
Засну ль? приникнет к изголовью
И усладит печальной сон.
1815
При полном или частичном использовании материалов гиперссылка на «Reshetoria.ru» обязательна. По всем возникающим вопросам пишите администратору.
Дизайн: Юлия Кривицкая
Продолжая работу с сайтом, Вы соглашаетесь с использованием cookie и политикой конфиденциальности. Файлы cookie можно отключить в настройках Вашего браузера.
