Техническая публикация. Просьба по возможности не комментировать. Это мои старенькие стихи 2003 года и нужны для публикации в альманах.
Я вигадаю поцiлунок
Я вигадаю поцілунок
Водночас ніжний і терпкий.
Це буде мій тобі дарунок
У час змарнованих надій.
В цілунку — мед осінніх квіток,
Що принесе і сум, і сміх,
Як дотик бабиного літа,
Як несподіванка і гріх.
"Мій,тільки мій!..", а інше — годі.
Під серцем кішка зашкребе.
Я прожену її, а потім
Я вигадаю і тебе...
Дарунок
Я ніколи тебе у думках не покину.
Обійми мене швидше, бо знову піду.
Пригорни мене, ніби маленьку дитину,
Мов сполохану пташку в казковім саду.
Поцілунок - до болю, до сліз, до нестями,
Наче кинутий камінь в безодню віків...
Це кохання, а, може, це подих весняний
Вересневих замріяних сонячних днів.
Я затримаю руки твої на хвилину -
Ти у відповідь виразно так промовчиш...
Я ніколи тебе у думках не покину,
І на згадку про себе дарую цей вірш.
Не думай о секундах свысока.
Наступит время, сам поймешь, наверное, —
свистят они,
как пули у виска,
мгновения,
мгновения,
мгновения.
У каждого мгновенья свой резон,
свои колокола,
своя отметина,
Мгновенья раздают — кому позор,
кому бесславье, а кому бессмертие.
Мгновения спрессованы в года,
Мгновения спрессованы в столетия.
И я не понимаю иногда,
где первое мгновенье,
где последнее.
Из крохотных мгновений соткан дождь.
Течет с небес вода обыкновенная.
И ты, порой, почти полжизни ждешь,
когда оно придет, твое мгновение.
Придет оно, большое, как глоток,
глоток воды во время зноя летнего.
А в общем,
надо просто помнить долг
от первого мгновенья
до последнего.
Не думай о секундах свысока.
Наступит время, сам поймешь, наверное, —
свистят они,
как пули у виска,
мгновения,
мгновения,
мгновения.
При полном или частичном использовании материалов гиперссылка на «Reshetoria.ru» обязательна. По всем возникающим вопросам пишите администратору.
