Техническая публикация. Просьба по возможности не комментировать. Это мои старенькие стихи 2003 года и нужны для публикации в альманах.
Я вигадаю поцiлунок
Я вигадаю поцілунок
Водночас ніжний і терпкий.
Це буде мій тобі дарунок
У час змарнованих надій.
В цілунку — мед осінніх квіток,
Що принесе і сум, і сміх,
Як дотик бабиного літа,
Як несподіванка і гріх.
"Мій,тільки мій!..", а інше — годі.
Під серцем кішка зашкребе.
Я прожену її, а потім
Я вигадаю і тебе...
Дарунок
Я ніколи тебе у думках не покину.
Обійми мене швидше, бо знову піду.
Пригорни мене, ніби маленьку дитину,
Мов сполохану пташку в казковім саду.
Поцілунок - до болю, до сліз, до нестями,
Наче кинутий камінь в безодню віків...
Це кохання, а, може, це подих весняний
Вересневих замріяних сонячних днів.
Я затримаю руки твої на хвилину -
Ти у відповідь виразно так промовчиш...
Я ніколи тебе у думках не покину,
І на згадку про себе дарую цей вірш.
Еще скрежещет старый мир,
И мать еще о сыне плачет,
И обносившийся жуир
Еще последний смокинг прячет,
А уж над сетью невских вод,
Где тишь – ни шелеста, ни стука –
Всесветным заревом встает
Всепомрачающая скука.
Кривит зевотою уста
Трибуна, мечущего громы,
В извивах зыбкого хвоста
Струится сплетнею знакомой,
Пестрит мазками за окном,
Где мир, и Врангель, и Антанта,
И стынет масляным пятном
На бледном лике спекулянта.
Сегодня то же, что вчера,
И Невский тот же, что Ямская,
И на коне, взамен Петра,
Сидит чудовище, зевая.
А если поступью ночной
Идет прохожий торопливо,
В ограде Спаса на Сенной
Увидит он осьмое диво:
Там, к самой паперти оттерт
Волной космического духа,
Простонародный русский черт
Скулит, почесывая ухо.
1920
При полном или частичном использовании материалов гиперссылка на «Reshetoria.ru» обязательна. По всем возникающим вопросам пишите администратору.
