Лелека сидить з перебинтованими нашвидку зап’ястками, підпираючи майже голу зелену стіну. Ні, він не різав собі ні сухожилля, ні вени; він каже, що не такий дурний, каже, що просто впав, випадково, на скло.
І я йому вірю. Мені здається, він і справді впав, послизнувся десь на банановій шкірці, або не втримав рівноваги на кризі. Бо ж на кризі і справді легко впасти; навіть не зрозумієш, а вже лежиш, і навколо тебе бігають якісь дикі собаки. Але то взимку, а зараз весна, тож, скоріш за все, то була бананова шкірка.
Лелека, насправді, не дурний. Він знає, що треба обходити бананові шкірки та остерігатися місць, де збираються алкоголіки та повії, але, чомусь, саме сьогодні обійти не вийшло.
Я знаю Лелеку років з 16, він - хороша людина. Хороша, але зі своїми чортами в голові.
Ось і зараз: він сидить і плаче, не дурний, але плаче. В лікарні сказали, що дурний, бо не повірили в його правду про скло. Навіть хотіли вже телефонувати до міліції, але Лелека так просто їм не дався. Певно, надивившись американських фільмів він вирішив, що має право на адвоката, або хоча б на телефонний дзвінок. Як не дивно, адвоката йому так ніхто і не дав, тож Лелеці довелося задовільнитися лише дзвінком.
Той дзвінок відволік мене від приготування, мабуть, найскладнішої страви у всьому світі – яєчні. Її і справді важко готувати, бо хтось обов’язково зателефонує чи прийде у найвідповідальнішу хвилину і все зіпсує. Таке вже життя.
Я розпихую по кишенях гроші, запальничку, жувальну гумку та жетони на метро, зачиняю квартиру і відправляюся на порятунок мого бідного Лелеки.
Коли ми вертаємося, Лелека мовчить. Власне, він мовчав всю дорогу як мовчав і у лікарні, але коли ми залишились наодинці, це його мовчання навіть почало мене гнітити. Лелека заходить в вітальню. Озирається і рушає до кухні. Сідає на підлогу і починає плакати. Я вмикаю газ і намагаюсь реабілітувати свою яєчню, але не виходить, і вона, разом з недосмаженою ковбасою, летить до смітника. Лелека підіймає до мене свої заплакані очі і щось каже, але я не розберу що саме. Його руки звисають з колін, а бинти потроху забарвлюються у колір шпалер у вітальні.
Червоні шпалери. Так, червоний – не надто розумний вибір з мого боку, знаю, але нічого вже тут не вдієш. Я не маю грошей на нові, я не працюю. Я лише вчуся готувати яєчню та витягаю Лелеку з його чергових халеп.
Сьогодні він спатиме сам на сам з цими шпалерами… Думаю, червоний погано на нього вплине, але все, що могла, я вже зробила – зібрала та віднесла все скло до кухні. Боюся, він знову захоче «впасти», та навіть якщо і захоче, то відсутність скла у вітальні навряд чи стане йому перешкодою.
Лелека не дурний, він гарний друг і я люблю його, та, чомусь, в останні місяці в нього нічого не виходить. Шкода його. Напевно, я змогла б допомогти, якби захотіла, але я не хочу. Точніше, не те, що не хочу, а не вмію, чи навіть боюся.
Ось була б психологом або психотерапевтом, чи ще кимсь таким, тоді так, тоді будь ласка, залізла би до нього всередину і все оте вивідала би. Але ж ні, я на тих психологів не вчилася, і навіть фільму жодного про них не бачила. Дурна. Треба було дивитися…
Лелека й досі сидить підпираючи стіну, його плач змінився рідким й різким втягуванням у себе повітря. Я боюся до нього підійти, боюся навіть запропонувати йому води… Просто стою і дивлюся. Раптом він згинається, і знову щось каже; я лякаюсь, але він лише дістає з внутрішньої кишені зім’яту пачку цигарок і пропонує мені. Я беру запальничку та сідаю поряд з ним. Ми мовчки палимо, а дим підіймається до стелі і, здається, десь там і зникає. Чомусь я радію, що не маю протипожежної сигналізації, бо якби мала - нас би зараз заливало водою, чи не заливало б. Не знаю. Та все одно уявляю як вода стікає зі стелі й заповнює кімнату… Ось вона вже торкається наших щиколоток, потім грудей, а через якихось дві години вода доходить нам з Лелекою до самих ший.
Дивно, що дурним вважають саме Лелеку, а не мене, дивні. Лелека не дурний, він хороший. Він дивиться на мене й посміхається. В такі хвилини як ця, я думаю, що Лелека вміє читати думки. Напевно, він як ті телепати, яких показують по телевізору. Треба буде колись і його туди відправити. Лелека тоне в моїх думках й дивиться на мене; тоне й посміхається, хороший. Хороший і не дурний, так, точно не дурний.
Я не запомнил — на каком ночлеге
Пробрал меня грядущей жизни зуд.
Качнулся мир.
Звезда споткнулась в беге
И заплескалась в голубом тазу.
Я к ней тянулся... Но, сквозь пальцы рея,
Она рванулась — краснобокий язь.
Над колыбелью ржавые евреи
Косых бород скрестили лезвия.
И все навыворот.
Все как не надо.
Стучал сазан в оконное стекло;
Конь щебетал; в ладони ястреб падал;
Плясало дерево.
И детство шло.
Его опресноками иссушали.
Его свечой пытались обмануть.
К нему в упор придвинули скрижали —
Врата, которые не распахнуть.
Еврейские павлины на обивке,
Еврейские скисающие сливки,
Костыль отца и матери чепец —
Все бормотало мне:
— Подлец! Подлец!—
И только ночью, только на подушке
Мой мир не рассекала борода;
И медленно, как медные полушки,
Из крана в кухне падала вода.
Сворачивалась. Набегала тучей.
Струистое точила лезвие...
— Ну как, скажи, поверит в мир текучий
Еврейское неверие мое?
Меня учили: крыша — это крыша.
Груб табурет. Убит подошвой пол,
Ты должен видеть, понимать и слышать,
На мир облокотиться, как на стол.
А древоточца часовая точность
Уже долбит подпорок бытие.
...Ну как, скажи, поверит в эту прочность
Еврейское неверие мое?
Любовь?
Но съеденные вшами косы;
Ключица, выпирающая косо;
Прыщи; обмазанный селедкой рот
Да шеи лошадиный поворот.
Родители?
Но, в сумраке старея,
Горбаты, узловаты и дики,
В меня кидают ржавые евреи
Обросшие щетиной кулаки.
Дверь! Настежь дверь!
Качается снаружи
Обглоданная звездами листва,
Дымится месяц посредине лужи,
Грач вопиет, не помнящий родства.
И вся любовь,
Бегущая навстречу,
И все кликушество
Моих отцов,
И все светила,
Строящие вечер,
И все деревья,
Рвущие лицо,—
Все это встало поперек дороги,
Больными бронхами свистя в груди:
— Отверженный!
Возьми свой скарб убогий,
Проклятье и презренье!
Уходи!—
Я покидаю старую кровать:
— Уйти?
Уйду!
Тем лучше!
Наплевать!
1930
При полном или частичном использовании материалов гиперссылка на «Reshetoria.ru» обязательна. По всем возникающим вопросам пишите администратору.
