* * *
Жодного не буде в домі,
Попри сутінків. Один
Сніжний день в крізнім прогоні
Незачинених гардин.
Тільки білих мокрих кришок
Бистре сяйво заспішить,
Тільки сніг, дахи, і, більше
Дахів й снігу, ні душі.
І одраз закреслить іній,
І згадаються мені
Тогорічний сум вразливий
Й справи іншої зими.
І одраз кольнуть донині
В невідпущеній вині,
І вікно по хрестовині
Здавить голод дров’яний.
Та неждано по портьєрі
Пробіжить вагання дрож, -
Тишу кроками відміряв
Ти прийдешністю майнеш.
Ти появишся крізь двері
В чомусь білім, без нудьги,
В чомусь, справді з тих матерій,
З котрих шиються сніги.
(оригинал)
* * *
Никого не будет в доме,
Кроме сумерек. Один
Зимний день в сквозном проеме
Незадернутых гардин.
Только белых мокрых комьев
Быстрый промельк моховой,
Только крыши, снег, и, кроме
Крыш и снега, никого.
И опять зачертит иней,
И опять завертит мной
Прошлогоднее унынье
И дела зимы иной.
И опять кольнут доныне
Неотпущенной виной,
И окно по крестовине
Сдавит голод дровяной.
Но нежданно по портьере
Пробежит сомненья дрожь,-
Тишину шагами меря
Ты, как будущность, войдешь.
Ты появишься из двери
В чем-то белом, без причуд,
В чем-то, впрямь из тех материй,
Из которых хлопья шьют.
* * *
О, знав би я, що так буває
Коли пускався на дебют,
Що строчки з кров'ю – убивають,
Наринуть горлом і уб'ють.
Від жартів із такою суттю
Я б відцурався навідріз.
Початок був таким майбутнім,
Тремтливим перший інтерес.
Та старість - то є Рим суворий,
Що замість бесід і коліс,
Не читки прагне від актора,
А всій загибелі всерйоз.
Коли рядок чуття диктує
Воно раба на сцену шле,
І тут мистецтво фінішує,
І тільки доля й грунт живе.
(оригинал)
* * *
О, знал бы я, что так бывает
Когда пускался на дебют,
Что строчки с кровью - убивают,
Нахлынут горлом и убьют.
От шуток с этой подоплёкой
Я б отказался наотрез.
Начало было так далёко,
Так робок первый интерес..
Но старость – это Рим, который
Взамен турусов и колёс
Не читки требует с актёра,
А полной гибели всерьёз.
Когда строку диктует чувство
Оно на сцену шлёт раба,
И тут кончается искусство,
И дышат почва и судьба.
Я буду долго
Гнать велосипед.
В глухих лугах его остановлю.
Нарву цветов.
И подарю букет
Той девушке, которую люблю.
Я ей скажу:
– С другим наедине
О наших встречах позабыла ты,
И потому на память обо мне
Возьми вот эти
Скромные цветы! —
Она возьмет.
Но снова в поздний час,
Когда туман сгущается и грусть,
Она пройдет,
Не поднимая глаз,
Не улыбнувшись даже...
Ну и пусть.
Я буду долго
Гнать велосипед,
В глухих лугах его остановлю.
Я лишь хочу,
Чтобы взяла букет
Та девушка, которую люблю...
При полном или частичном использовании материалов гиперссылка на «Reshetoria.ru» обязательна. По всем возникающим вопросам пишите администратору.
Дизайн: Юлия Кривицкая
Продолжая работу с сайтом, Вы соглашаетесь с использованием cookie и политикой конфиденциальности. Файлы cookie можно отключить в настройках Вашего браузера.