Ніяких пробачень.
Ніяких імен –
Тепер розумію вагомість мети…
По незрозумілих дорогах ідем
Самі. А точніше – не я, і не ти
І віддано тиснем навпомацки код
Тоді може легше тут стане мовчать
Але – не пригадую я перешкод
Які можна просто не перетинать
Слова або літери наздоженуть
Коли темно й страшно. Точніш – як завжди
Потворно всміхаюсь …і знову у путь
До перепозиченої Самоти
Не хочу мовчати.
Не хочу мовчати,
Простіш, мабуть, вмерти. Та змучивсь вмирати
Навколо повітря затисло в лещати
Я так професійно умію мовчати...
Пробачень не буде.
Вночі я засну,
А вдень порахую пусті мідяки
Затисну у пальцях померлу Весну –
В поранених пальцях пустої руки…
Далися мені ці прокляті вірші –
Якби їх позбутись – заснув би навік
В душі залишились одні міражі
І блискіт очей між запалених вік
Початок, кінець – от і все, що сплелось
Дісталось усім – не хотів я так
Очікувалось. Ну а потім збулось
Бо в світі існує такий от дивак
Не треба пробачень.
Простіть мені сни,
Мені непотрібні ніякі слова.
Залиште
На згадку
Тремтіння Весни –
В розбитій долоні
Вона ще -
Жива ...
Не должен быть очень несчастным
и, главное, скрытным...
А. Ахматова
Я ждал автобус в городе Иркутске,
пил воду, замурованную в кране,
глотал позеленевшие закуски
в ночи в аэродромном ресторане.
Я пробуждался от авиагрома
и танцевал под гул радиовальса,
потом катил я по аэродрому
и от земли печально отрывался.
И вот летел над облаком атласным,
себя, как прежде, чувствуя бездомным,
твердил, вися над бездною прекрасной:
все дело в одиночестве бездонном.
Не следует настаивать на жизни
страдальческой из горького упрямства.
Чужбина так же сродственна отчизне,
как тупику соседствует пространство.
1962
При полном или частичном использовании материалов гиперссылка на «Reshetoria.ru» обязательна. По всем возникающим вопросам пишите администратору.
Дизайн: Юлия Кривицкая
Продолжая работу с сайтом, Вы соглашаетесь с использованием cookie и политикой конфиденциальности. Файлы cookie можно отключить в настройках Вашего браузера.
