Ніяких пробачень.
Ніяких імен –
Тепер розумію вагомість мети…
По незрозумілих дорогах ідем
Самі. А точніше – не я, і не ти
І віддано тиснем навпомацки код
Тоді може легше тут стане мовчать
Але – не пригадую я перешкод
Які можна просто не перетинать
Слова або літери наздоженуть
Коли темно й страшно. Точніш – як завжди
Потворно всміхаюсь …і знову у путь
До перепозиченої Самоти
Не хочу мовчати.
Не хочу мовчати,
Простіш, мабуть, вмерти. Та змучивсь вмирати
Навколо повітря затисло в лещати
Я так професійно умію мовчати...
Пробачень не буде.
Вночі я засну,
А вдень порахую пусті мідяки
Затисну у пальцях померлу Весну –
В поранених пальцях пустої руки…
Далися мені ці прокляті вірші –
Якби їх позбутись – заснув би навік
В душі залишились одні міражі
І блискіт очей між запалених вік
Початок, кінець – от і все, що сплелось
Дісталось усім – не хотів я так
Очікувалось. Ну а потім збулось
Бо в світі існує такий от дивак
Не треба пробачень.
Простіть мені сни,
Мені непотрібні ніякі слова.
Залиште
На згадку
Тремтіння Весни –
В розбитій долоні
Вона ще -
Жива ...
Мальчик-еврей принимает из книжек на веру
гостеприимство и русской души широту,
видит березы с осинами, ходит по скверу
и христианства на сердце лелеет мечту,
следуя заданной логике, к буйству и пьянству
твердой рукою себя приучает, и тут —
видит березу с осиной в осеннем убранстве,
делает песню, и русские люди поют.
Что же касается мальчика, он исчезает.
А относительно пения, песня легко
то форму города некоего принимает,
то повисает над городом, как облако.
При полном или частичном использовании материалов гиперссылка на «Reshetoria.ru» обязательна. По всем возникающим вопросам пишите администратору.
