Ніяких пробачень.
Ніяких імен –
Тепер розумію вагомість мети…
По незрозумілих дорогах ідем
Самі. А точніше – не я, і не ти
І віддано тиснем навпомацки код
Тоді може легше тут стане мовчать
Але – не пригадую я перешкод
Які можна просто не перетинать
Слова або літери наздоженуть
Коли темно й страшно. Точніш – як завжди
Потворно всміхаюсь …і знову у путь
До перепозиченої Самоти
Не хочу мовчати.
Не хочу мовчати,
Простіш, мабуть, вмерти. Та змучивсь вмирати
Навколо повітря затисло в лещати
Я так професійно умію мовчати...
Пробачень не буде.
Вночі я засну,
А вдень порахую пусті мідяки
Затисну у пальцях померлу Весну –
В поранених пальцях пустої руки…
Далися мені ці прокляті вірші –
Якби їх позбутись – заснув би навік
В душі залишились одні міражі
І блискіт очей між запалених вік
Початок, кінець – от і все, що сплелось
Дісталось усім – не хотів я так
Очікувалось. Ну а потім збулось
Бо в світі існує такий от дивак
Не треба пробачень.
Простіть мені сни,
Мені непотрібні ніякі слова.
Залиште
На згадку
Тремтіння Весни –
В розбитій долоні
Вона ще -
Жива ...
Конькобежец и первенец, веком гонимый взашей
Под морозную пыль образуемых вновь падежей.
Часто пишется казнь, а читается правильно — песнь,
Может быть, простота — уязвимая смертью болезнь?
Прямизна нашей речи не только пугач для детей —
Не бумажные дести, а вести спасают людей.
Как стрекозы садятся, не чуя воды, в камыши,
Налетели на мертвого жирные карандаши.
На коленях держали для славных потомков листы,
Рисовали, просили прощенья у каждой черты.
Меж тобой и страной ледяная рождается связь —
Так лежи, молодей и лежи, бесконечно прямясь.
Да не спросят тебя молодые, грядущие те,
Каково тебе там в пустоте, в чистоте, сироте...
10—11 января 1934
При полном или частичном использовании материалов гиперссылка на «Reshetoria.ru» обязательна. По всем возникающим вопросам пишите администратору.
Дизайн: Юлия Кривицкая
Продолжая работу с сайтом, Вы соглашаетесь с использованием cookie и политикой конфиденциальности. Файлы cookie можно отключить в настройках Вашего браузера.
