Спочатку, страх не дозволяє тобі навіть поворухнутися. Ти летиш до низу і лише кліпаєш неймовірно великими зеленими очима. Зеленими, бо зелені були і в твого батька, зеленими, бо кажуть що зеленоокі завжди досягають своєї мети.
Але то дійсно тільки початок. Наступної миті ти вже хапаєшся за випадкових перехожих, зазираючи їм в очі з якоюсь жадібною та водночас жалісною надією. Ти намагаєшся втриматися. Ти намагаєшся змусити їх втримати тебе.
Але нічого не виходить. Вони не бачать тебе. Вони не чують твого крику. А ти кричиш! Справді кричиш! Так, нехай пошепки, нехай навіть мовчки, але кричиш! Крик роздирає твою горлянку, викочується з неї якимись кров’яними бульбами, сповзає по підборіддю, та лишаючи криваві сліди на одязі падає вниз. Вони не чують.
Якісь вигадані спогади.
Тож, навіщо ти хапаєшся за них? Навіщо намагаєшся привернути до себе увагу? Дурні надії та дурні сподівання. Дурні спроби, які ні до чого не призведуть.
Быть знаменитым некрасиво.
Не это подымает ввысь.
Не надо заводить архива,
Над рукописями трястись.
Цель творчества - самоотдача,
А не шумиха, не успех.
Позорно, ничего не знача,
Быть притчей на устах у всех.
Но надо жить без самозванства,
Так жить, чтобы в конце концов
Привлечь к себе любовь пространства,
Услышать будущего зов.
И надо оставлять пробелы
В судьбе, а не среди бумаг,
Места и главы жизни целой
Отчеркивая на полях.
И окунаться в неизвестность,
И прятать в ней свои шаги,
Как прячется в тумане местность,
Когда в ней не видать ни зги.
Другие по живому следу
Пройдут твой путь за пядью пядь,
Но пораженья от победы
Ты сам не должен отличать.
И должен ни единой долькой
Не отступаться от лица,
Но быть живым, живым и только,
Живым и только до конца.
1956
При полном или частичном использовании материалов гиперссылка на «Reshetoria.ru» обязательна. По всем возникающим вопросам пишите администратору.
Дизайн: Юлия Кривицкая
Продолжая работу с сайтом, Вы соглашаетесь с использованием cookie и политикой конфиденциальности. Файлы cookie можно отключить в настройках Вашего браузера.
